Постанова ВАСУ від 16.09.2014 року

Друк

Пошук

349

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий адміністративний суд україни ( ВАСУ )

Історія справи

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2014 року м. Київ К/9991/12025/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова про скасування рішення, за касаційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» та Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 лютого 2010 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року, -

у с т а н о в и л а :

У квітні 2009 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі ПАТ) звернулось з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова (далі УПФ) про скасування рішення про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду сум страхових внесків, фінансових санкцій, в частині накладення штрафу у розмірі 7968 гривень.

В обґрунтування позову вказував на те, що приймаючи спірне рішення, відповідач порушив вимоги чинного законодавства, в зв'язку з чим просив про його скасування та задоволення позовних вимог.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 лютого 2010 року позов задоволено частково, скасовано рішення УПФ про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду сум страхових внесків, фінансових санкцій, в частині накладення штрафу у розмірі 7968 гривень та стягнено з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 1,70 гривень.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року рішення суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, скасовано та в цій частині ухвалене нове, про відмову в задоволенні позову, в решті судове рішення залишено без змін.

У поданій до Вищого адміністративного суду України касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить судові рішення, в частині відмови в задоволенні позову, скасувати задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач, у своїй касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить судові рішення, в частині задоволених позовних вимог, скасувати та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги відповідача та відмову в задоволенні скарги позивача з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням відповідача від 14 квітня 2009 року № 326/04/23494714 до позивача застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 13330,92 гривень за порушення вимог, передбачених частиною 12 статті 20 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV), зокрема, видачу позивачем коштів на виплату заробітної плати без одночасного перерахування сум страхових внесків, або із частковим перерахуванням.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що Законом № 1058-IV на банки покладено обов'язок перевіряти повноту сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування при прийнятті ними платіжних доручень на видачу заробітної плати, а тому застосовуючи штрафні санкції, відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

Так, відповідно до абзацу 2 частини 12 статті 20 Закону № 1058-IV установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення та інші платіжні документи на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. У разі невиконання банками цієї вимоги вони за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному територіальному органу Пенсійного фонду суму, що дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з правом зворотної вимоги до страхувальників щодо відшкодування цієї суми.

Згідно з пунктом 2 частини 10 статті 106 Закону № 1058-IV за порушення вимог, передбачених частиною 12 статті 20 цього Закону, виконавчі органи ПФУ застосовують до банків фінансові санкції у розмірі суми страхових внесків, яка підлягає сплаті страхувальником.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що Законом № 1058-IV на банки покладено обов'язок перевіряти повноту сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування при прийнятті ними платіжних доручень на видачу заробітної плати. У протилежному випадку банк буде зобов'язаний сам відшкодувати недоплачену суму.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову перевірку з питань дотримання законодавства Відкритим акціонерним товариством «Прикарпатпромарматура» (далі ВАТ) щодо нарахування, обчислення та сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів та надання достовірних відомостей до органів Пенсійного фонду за період з 1 вересня 2005 року по 9 квітня 2009 року.

Перевіркою встановлено, що позивачем, в період з березня по грудень 2007 року було видано 41810 гривень на виплату заробітної плати, на які нараховані страхові внески в розмірі 13880,92 гривень, тоді як страхувальником були подані платіжні доручення на оплату страхових внесків з виплаченої заробітної плати за лютий та листопад 2007 року на суму 550 гривень, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому, апеляційним судом встановлено, що сплачені ВАТ до УПФ страхові внески, за жовтень 2007 року, в розмірі 17541,38 гривень, у відповідності до платіжного доручення № 203 від 20 листопада 2007 року, зараховані в рахунок недоїмки, яка на момент подачі вищезазначеного платіжного доручення складала 128971,41 гривень.

Такі дії відповідача узгоджуються з приписами частини 5 статті 106 Закону № 1058-IV, у відповідності до якої, за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.

Таким чином, на момент прийому позивачем від ВАТ платіжних доручень на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати, страхувальником не надано платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум.

Отже, позивач здійснив виплату заробітної плати без одночасного перерахування страхувальником страхових внесків в сумі 13330,92 гривень.

Також, колегія суддів не бере до уваги посилання позивача на норми Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Інструкція), зокрема абзац четвертий пункту 3.9, за змістом якого банк не повинен перевіряти правильність нарахування (обчислення) платежів, утриманих із заробітної плати.

Цей нормативно-правовий акт не підлягає застосуванню, оскільки є підзаконним, тобто має меншу юридичну силу по відношенню до Закону № 1058-IV і тому не може йому суперечити. Крім того, в абзаці п'ятому цього ж пункту встановлено, що якщо банк не забезпечив перерахування страхових внесків одночасно з видачею (перерахуванням) коштів на виплату заробітної плати, то він за рахунок власних коштів сплачує відповідному Фонду суму несплачених страхових внесків. У разі несплати самим банком цих сум Фонд здійснює їх стягнення з банку в порядку, встановленому законодавством України.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 19 січня 2010 року, 6 лютого 2012 року та 27 травня 2014 року (№№ 21-2150во09, 21-352а11 та 21-163а14 відповідно).

Враховуючи вищевикладене, рішення суду апеляційної інстанції, в частині відмови в задоволенні позову, відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, судовій практиці, доводи касаційної скарги його висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судового рішення, в цій частині, колегія суддів не вбачає.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Разом з тим, рішення суду апеляційної інстанції, в частині розподілу судових витрат, слід змінити з огляду на наступне.

За правилами частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

В свою чергу, частиною 6 цієї статті встановлено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з положеннями частини 1 статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено в задоволенні позову, однак питання щодо зміни розподілу судових витрат не вирішено.

За таких обставин, стягнений з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1,70 гривень підлягає поверненню.

За приписами статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 225, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року змінити, стягнувши з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1,70 гривень.

В решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало

Популярні новини